ПРАВОСЛАВНІ МОНАСТИРІ ВОЛИНІ І ПОЛІССЯ. Рожко В.Є., Луцьк, 2000 р.
2. МИТРОПОЛИТ МОСКОВСЬКИЙ ПЕТРО 3 РАТНО
З містечка Ратно другої половини 13 ст. походить митрополит Петро Ратенський (бл. 1270-20.12.1326 ). Син поліської землі ігумен монастиря, видатний ієрарх московської церкви, занесений до лику свя-тих, автор знаменитого твору "Повчань", відомий маляр- іконописець. Вчені 19 ст., які досліджували життя і діяльність митро-полита Петра Ратенського, Платон Карошевич "Нарис історії православної церкви на Волині" (Санкт-Петербург, 1855, с.12-20), Помпей Батюшков "Волинь" (С.-Пе- тербург, 1888, с.34-35), стверджували його волинське походження, інші в його пріз-вище Ратенський вкладали назву монас-тиря на річці Рать в Галичині, де владика був пізніше ігуменом. "Святитель Петро, — пише Помпей Батюшков, — народився в межах |ьоЇ Волині. Коли він достиг семирічного віку, батько його, по імені Федор, »в свого сина в школу. Коли виповнилось 13 років, благочестивий Н постригся в одному із недалеких монастирів і показав тут приклади дечого послушництва, смирення і благочестя. Цими високими якостями звернув на себе увагу настоятеля і був удостоєний посвячення в ієрей-Ій сан. Був іконописцем. Прагнучи подвижництва і віддаючись Бого-аенню, Петро знайшов для себе пустельне місце на річці Рать в Галичині абаром заснував тут монастир, до якого стікались безліч жителів для яання духовного зцілення і матеріальної допомоги від благотворящого. Коли уважно вчитатись в життєпис митрополита владики Петра Ра-Іького, то бачимо, що тринадцятилітнім юнаком пішов він не в галицький істир, а в той, що був поруч, тобто в містечку Ратно, на річці Прип'ять. ЕЄ тут, в безіменній, стертій з пам'яті віків святій обителі інок Петро ічав своє чернече життя і лише пізніше, набувши досвіду вірою й правдою в постах, молитвах і по- каяннях служити Богу і Україні, із невідомих нам причин залишає мо-настир на Прип'яті та засновує пус-тельну обитель на річці Рать в Га-личині. Ще один аргумент на ко-ристь волинського, а не галицького походження митрополита Петра, що при прибутті його в Галичину він уже був знаний як Ратенський. Якщо в майбутньому історич-ній науці вдасться віднайти докумен-тальні історичні джерела про діяль-ність Ратенського монастиря, то, без сумніву, його фундатором буде один із волинських князів. Що ж до особистості самого Петра Ратенського, то є він одним із найвизначніших ієрархів того часу в московській церкві. Відомо, що на московську землю православ'я при-йшло з Києва і перші єпископи були греки і українці, пізніше наші зем-ляки посідали всі найвищі посади в московській ієрархічній церковній драбині. Будучи ігуменом монастиря в Галичині, отець Петро мав близькі сто-сунки з князем Юрієм І Львовичем. 1305 року князь послав його до Пат-ріарха Афанасія І в Константинополь кандидатом на митрополичий престол Галичини. Тоді існувало дві митрополії на Україні — Київська і Галицька. Саме тоді помер Київський митрополит Григорій. Одночасно як кандидат на митрополита від Великого Князівства Володимирського прибув ігумен Тверського монастиря Геронтій. Патріарх АфанасійІ поступає мудро. Він об' єднує знову Київську й Галицьку митрополію і, щоб не образити князя Юрія Львовича, наставляє Петра Ратенського митрополитом Київським і Галицьким. 1306 р. митрополит Петро прибув до Львова, а потім до Києва. В 1309 році бачимо його в Брянську, а через рік у Володимирі — на Клязьмі. Він висвячує священиків і дияконів, а тверські князі показують своє незадоволе-ння. Тверський єпископ Андрій звернувся з скаргою до Патріарха Ніфонта І, який замінив його святість Афанасія І. Митрополита Петра звинувачують в симонії (хабарах) за поставлення в сан. 1311 року на соборі в Переяславі-Заліському 'в присутності патріаршого протисинклера розглянуто скаргу єпископа Андрія, який прибув разом з тверськими князями Дмитром і Олександром Михайловичами. Петро навів незаперечні докази своєї мо-ральної чистоти, показав наклепництво єпископа і князів, простив владику Андрія, а собор розпустив. Через рік одного з учасників собору сарайського єпископа Ізмаїла позбавив сану. Тоді ж відмовився благословити тверське військо князя Дмитра, яке вирушало проти московського князя Юрія Дани- ловича. 1313 року митрополита бачимо в Орді, де був урочисто прийнятий ханом Узбеком, який дав ярлик з довгим переліком пільг для московської церкви. Головний його противник єпископ Андрій 1315 року іде в монастир, а в час найзапеклішої боротьби Твері і Москви перебував у Володимирі — на Клязьмі і займав позицію арбітра, який симпатизував Москві. "За цей час, — пише історик Левко Війтович, сучасний дослідник життя митрополита Петра, — він боровся проти єресі Сетта, видав заборону служити овдовілим священикам (вони могли прийняти схизму і лишатись сповідни-ками або піти у відставку) — отака практика, незнана візантійській церкві, дозволила збільшити доходи митрополичої скарбниці, так як новопоставлені священики вносили за поставлення плату і за що й звинувачували Петра 1311 р. і в чому він оправдався, довівши, що брав плату не для себе і у вста-новлених розмірах. Збільшення доходів митрополії дозволило митрополиту купити для церкви місто Алексин на Оці від торуських князів...". Зблизившись з Іваном Калитою, 1325 року переїхав до Москви і нібито їв князю: "Якщо мене, син, послухаєш, храм Пречистої Богородиці збуєш і мене упокоїш в своєму городі, то і сам прославишся більше других в, і сини, і внуки твої, і город сей славен буде, святителі стануть в ньому і і підпорядкує він собі всі решту міст". Тоді ж і розпочалось в Москві будівництво кам'яного Успенського собору, де і був похований наш славетний земляк Петро з Ратно, перший митрополит Москви. Своїм душеприкажчиком Петро назначає незадовго до своєї смерті московського тисяцького Протасія Веніамінова. Вже через рік по його упокоєнні в Бозі 1327 року на поміському соборі у Володимирі відбувається з канонізація Патріархом Константинопольським, зарахування блаженного до лику святих... землі московської без жодної згадки про його аїнське походження. Біля його раки відбувались чудесні зцілення. На граці ставили митрополитів, патріархів, вручали їм його посох — сан ЗН. Його упокоєння в Бозі було використано для перенесення сюди юполичої кафедри і обгрунтування претензій московської церкви на ршинство", як і самої Москви на "старше братство". Г.П. Федотов і "інші писали, що Петро Ратенський — "Основоположник Московської дер- жави". На окрему увагу заслуговує йо-го творчість. Петро Ратенський мит-рополит Московський був знаним малярем. 1541 року в час пожежі в Успенському соборі митрополит Макарій виніс образ Богородиці, як най-більшу цінність роботи владики Пет-ра. Владика був вихований у Льво-ві на романському мистецтві, яке в Га-личину принесли німці-колоністи. У фондах Третьяковської галереї збері-гається його робота, датована 1320 ро-ком — дерев'яна статуя Миколи Можайського. В лівій руці Миколи'— вежа, символ Можайських, в правій — меч, піднятий вверх. В.М. Лазарев від-шукав аналогії гробниці Генріха Льва надгроб'я архієпископів Фрідріха фон Веттіна (1152), Рудольфа фон Віхмана (1192) в Магдебурзькому соборі, з роботами Петра Ратенського, а магдебурці були першими колоністами у Львові і Галичині. Образ самого митрополита Петра з Ратно знайшов своє відображення в релігійній літературі та іконографії. Митрополит КіпрГян склав "Службу" (біля 1395), "Життє і слово похвальне Петру Митрополиту", а в історії російської церкви нашому земляку святому Петру Ратенському відведено дуже багато місця, як головному будівничому московської церкви і держави. Найдавніше іконографне зображення — велика деісусна ікона "Мит-рополит Петро" з Тверського отрочого монастиря роботи московського майст-ра першої половини 15 ст., яка зберігається в Третьяковській галереї. "На ній Петро в білому митрополичому клобуці з шестикрилим серафімом на чолі, єпітрахіль з великими хрестами, фелон з медальйонами, всередині яких хрести. Ікона поясна, голова в півоберті, ніс тонкий і прямий. Очі глибокі і добрі, борода густа, кругла, в руках — книга", — такий опис ікони робить Левко Війтович. Ще одне зображення в повен ріст вишите на пелені жінки Семена Гордого Марії Тверської 13 89-1390 і на "малому" сакхозі митрополита Фотія. Перше зберігається в історичному музеї, друге в Оружейній палаті в Москві. Там же, в Успенському соборі, є ікона з життєм (поч. 15 ст.), покров для раки з написом "Яко спастися граду твоєму Москві, невоєванну в віки", виконаний 1514 року в Новодівочому монастирі монахинею Олександром (в світі княгиня Уляна) — сестрою дружини брата Івана Грозного — Юрія Васильовича. На всіх цих зображеннях митрополита Петра лик і одяг однакові. Слід пам'ятати, що нашого земляка митрополита Петра з Ратного ще й по сьогод-ні в Москві вважають національним героєм, будівничим їхньої церкви і держави, а на Волинському Поліссі панує повне безпам'ятство і забуття. |