Друкарня Свято-Успенської Почаївської Лаври - одного з найдавніших монастирів на землях Волині - була важливим осередком книгодрукування й відігравала значну роль у розвитку української гравюри. Поряд з книгами тут друкували чимало естампів - окремих аркушевих гравюр на релігійні та світські сюжети. Їх автори - відомі гравери:

Адам та Йосип Гочемські, Федір (Теодор) Стрельбицький, монограмісти "А.Н.", "Т" та деякі анонімні майстри.

Про високий рівень технічного оснащення друкарні Почаївського монастиря довідуємось з інвентаря від 17 вересня 1736 року, в якому, крім необхідних друкарських пристосувань, згадується "повна скринька образків на дереві та Ініціалів [1]. Під час передачі почаївськими Василівнами друкарні в 1831 р., у ній, поруч з іншими друкарськими інструментами й матеріалами знаходились; "станок для друкування образів; ... мідні дошки для витискання образів, дереворити" [2]. У другій половині XIX ст. тут зберігалося багато старих "гравірувальних дощок" (кліше). Так, 1880 р. Почаївська Лавра передала Київській Духовній Академії 48 ксилографічних кліше та 226 металевих; пізніше додала ще 52 "дошки" [3].

У 1920-х рр. працівниками музею Києво-Печерської Лаври під керівництвом П.Попова було зроблено відбитки з ксилографічних кліше, що походять з друкарень Києво-Печерської Лаври, Почаївської Лаври та києво-подільських підпільних майстерень І видано окремим виданням [4]. У ньому репродуковано 14 почаївських дереворізів, здійснено їх атрибуцію, вміщено каталожні дані про ксилографічні кліше та відбитки. Цінне видання П.Попова, присвячене гравюрам "типу народних картинок" було задумане автором, як перше з серії, що відображала б збірки Лаврського музею, але з певних причин цей задум залишився нереалізованим.

У фондах музейного об'єднання "Києво-Печерська Лавра" (далі - КПЛ) зберігається низка нерозфарбованих дереворізів XVIII ст. Відсутність ілюмінування і якість паперу (тонкий, без філіграней) свідчать про Їх пізніший відтиск. У картотеці подекуди зазначено: "Відбиток 1920-х рр." Маємо достатньо підстав вважати, що це і е естампи, відтиснуті П.Поповим, серед яких немало почаївських. Згідно картотеки, атрибуція найчастіше досить приблизна: "Україна", "Друга половина XVIII ст/', "80-90 рр. XVIII ст. Авторство гравюр зазначене у небагатьох випадках [5]. Очевидно, у цій збірці знаходяться дереворізи Й.Гочемського: "Св.апостол Юда", підписаний монограмою "і.Оа" [6], ймовірно, того ж самого автора - "Євангеліст Лука", "Євангеліст Марко", "Апостол Яків" [7]. Серійний характер виконання об'єднує ксилографічні естампи із фондових збірок КПЛ: "Св. арх. Михаь-Г, "Св, Онуфрій", "Ісус Христос (Учитель)", "Св. Іван Предтеча", "Почаївська ікона Богородиці", "Св. Зосима", "Св. Юрій-Змієборець" [8]. Перелічені гравюри близькі між собою за величиною (середній розмір - 17х28 см), усі вони зберігаються в одній папці. Творча манера характеризується стилістичною єдністю та тематичною спорідненістю. Порівняльний аналіз з підписаним твором Ф.Стрельбицького "Св. Іван Предтеча" !882 р. [9], та дереворізами з Національного музею у Львові (далі - НМЛ), атрибутованнми О.Ф.Сидором, як твори Ф.Стрельбицького [10] дозволяють вважати їх роботами цього майстра,

Деякі з цих естампів (розфарбованих) знаходяться в постійній експозиції Національного художнього музею (далі - НХМ): "Св. арх. Михаїл. "Св. Зосима", "Св. Онуфрій" Св. Юрій-Змієборець (два однакові примірники, що відрізняються колористичним вирішенням). Крім них, тут експонується три гравюри із зображенням Почаївської ікони Богородиці у декоративному обрамленні [11], образ "Св. Варвари" [12] і поясне зображення Св. Миколи-Чудотворця, очевидно, також роботи Ф. Стрельбицького (разом - 10 гравюр). Побіжне ознайомлення із фондовою збіркою ИХМ дозволило виявити ілюміновані дереворізи, на нашу думку, того ж гравера: "Св- Трійця - Коронування Богородиці¹' [13] та "Св. Микола-Чудотворець" [14]. Останній манерою виконання наближається до гравюри "Преподобний Йов Почаївський (Залізо)" кінця XVIII - початку ХІХ ст., що, як вважають дослідники, також належить Ф. Стрельбицькому.[15].

Почаївські ксилографічні естампи другої половини XVIII - початку XIX ст. вирізняються високим рівнем професійної майстерності. Вони позначені впливами західнохристиянської іконографічної традиції та стильовими рисами бароко й класицизму. Подібні твори виконувались граверами на замовлення монастиря спеціально для поширення серед прочан та парафіян. Випадки виконання професійними художниками гравюр "для широких верств людності" були у XVIII ст. непоодинокими. Крім граверів, що працювали в почаївській друкарні, твори такого плану іноді виконували І.Щирський [16], Олександр і Леонтій Тарасовичі [17], Г.Левицький [18].

Нерідко траплялося застосування одних і тих самих гравюр водночас як книжкових і як станкових. Так, дереворіз Й.Гочемського 1737 р. "Вознесіння Марії" (католицьке трактування Успіння Богородиці), був вміщений в "Служебнику" 1744 р. і поширювався як станковий. Будучи храмовою іконою Почаївської Лаври, він, очевидно, викликав значне зацікавлення серед паломників монастиря. Зображення св. Петра 1747р. з "Апостола" 1759р. разом з образами Інших апостолів того ж гравера ймовірно могли друкуватись окремими аркушами. Численні копії чудотворної Почаївської ікони Богородиці присутні у багатьох виданнях XVIII ст., а також у численних естампах, авторами яких були А. Гочемський, монограміст Ф.Стрельбицький.

Твори професійних граверів релігійного спрямування, призначені для прочан та парафіян, мали важливе значення для розвитку народної гравюри, що набула значного поширення на українських землях у XVIII - XIX ст. Споріднені з нею тематично й за функціональним призначенням, вони нерідко ставали іконографічним взірцем для митців-самоуків, свого роду візуальним матеріалом, від якого відштовхувався народний майстер. Часте вживання елементів західної іконографії у почаївських естампах не заважало їм залишатися національними, українськими за духом. Завдяки відтворенню українських святинь (чудотворної ікони Почаївської Богородиці) та подвижників монастиря (Преп. Йова Почаївського (Залізо)), відображенню побутових реалій і застосуванню декоративних елементів, характерних для народного мистецтва, ці твори були зрозумілими й близькими для широких кіл. Багато подібних аркушів зазнавали своєрідного мистецького довершення через ілюмінацію відповідно до "народних смаків" і в такому вигляді виконували роль хатніх ікон або "картинок". Так, великий естамп А.Гочемського "Облога Почаєва", що зображував чудесне врятування монастиря Богородицею й користувався особливою популярністю [ 19], очевидно функціонував як "народна картинка", про що свідчать розфарбовані зразки цієї композиції. Дуже поширеним був сюжет "Коронування ікони Почаївської Богородиці", Серед естампів Стрельбицького і пізніших літографічних варіантів на цю тему [20] є примірники, розмальовані яскравими фарбами від руки, що зближує їх з народними гравюрами. Дереворіз "Ікона Почаївської Богородиці у бароковому вівтарі" кінця XVIII ст. (НМЛ) [21 ] відтиснута на тонованому папері, розфарбована яскравими кольорами. Крім традиційного заповнення окреслених контуром площин, невідомий художник сміливо наносить фарбою довільні штрихи, котрі перехрещуються, та зигзагоподібні лінії. У верхній частині тієї самої гравюри, виставленої в постійній експозиції НХМ, симетрично домальовано дві стилізовані гілочки з листочками й оранжевими китицями ягід. Прагнучи до посилення декоративності іншої гравюри із зображенням Почаївської ікони Богородиці (експозиція НХМ), народний майстер, крім традиційного розфарбування одягу святих і тла ікони заповнив площини архітектурних деталей перехресними кольоровими штрихами, нанесеними пензлем.

Кольоровий лад низки гравюр зі збірки Національного художнього музею побудовано на контрастних зіставленнях оранжевого і синього, що представлений декількома відтінками (ультрамарин, розбілений блакитний). Декоративне звучання кольорів значно посилюється за рахунок їх непрозорості, щільності, властивій для темперних і гуашевих фарб. Окремі деталі композиції підтоновано прозорими зеленою, лимонно-жовтою барвами, вохрою, сепією. Білі штрихи, покладені поверх кольорових площин, виконують роль декоративних акцентів.

Отож, професійно виконані дереворізи, розраховані на розповсюдження серед прочан, у середовищі анонімних народних художників зазнали своєрідного мистецького довершення, відповідно до народних смаків і уподобань. Очевидно, деяка застиглість і сухість трактування ("Св. Зосима")” строга графічна подача і деяка здрібненість форми й штриха, властиві манері професійного художника, не цілком співпадали з народними естетичними уявленнями, що й спонукало народного майстра збагатити та доповнити ці твори на свій лад. Обмеженою палітрою яскравих локальних кольорів йому вдалося досягти мажорного декоративного звучання образу, що зближувало його з народною гравюрою й іконою на склі.

Характерно, що анонімний маляр не обмежувався простим розфарбуванням в межах існуючих контурів, а творчо підходив до хроматизації графічного зображення. Він без вагань перекривав кольором площини одягу і пейзажу, не турбуючись про те, що під щільними непрозорими фарбами залишаються захованими внутрішні контури складок і штрихи. Смілива творча інтерпретація проявилась у змінах та доповненнях іконографічно-композиційного плану Так, у гравюрі "Св, Юрій-Змієборець" народний майстер намалював зверху по графічно наміченому пейзажу широку блакитну смугу (мабуть — ріку) [22], що розмежовує сцену поєдинку лицаря зі змієм і постать царівни. Значну композиційно-декоративну роль виконують декоративні доповнення на тлі і полях почаївських гравюр із збірки Національного художнього музею, довільно виконані від руки. Здебільшого це квіткові мотиви, вільно розміщені на тлі, листочки і хвильки по внутрішньому краю обрамлення. Смілива ілюмінація й орнаментальні доповнення у почаївських дереворізах кінця ХУІІІ - початку XIX ст споріднюють їх з народними гравюрами. У деяких з цих зразках крім розфарбовування, дуже ощадливо використано елементи аплікації кольоровим папером, техніка і мотиви яких - "розети", "сонечка", "хрестики", орнаментовані квадрати-ромби - нагадують витинанки [23]. В окремих випадках у нижніх або верхніх кутиках гравюри наклеєно невеличкі фрагменти дереворізу або мідериту (Св. Юрій-Змієборець", "Св. арх. Михаїл" "Св. Варвара"). Залишається нез'ясованнм, хто й коли розфарбовував ці естампи, прикрасив їх елементами аплікації. Вочевидь, тут виявилося одвічне прагнення народу до краси й декоративності.

Таким чином приходимо до висновку, що дереворізи Ф.Стрельбицького із фондів Києво-Печерської Лаври та ілюміновані дереворізи з експозиції та фондів Національного художнього музею і є т.зв. "Почаївськими листками" [24], котрі створювались у кінці XVIII ст. для численних паломників Свято-Успенської Почаївської Лаври. Дана розвідка не претендує на вичерпність, оскільки матеріал київських збірок опрацьовувався під час нетривалих відряджень. Ймовірно, у фондах музеїв України зберігаються інші почаївські дереворізи, ще не введені у науковий обіг Висвітлений тут матеріал дає можливість уточнити атрибуцію та місцезнаходження низки дереворізів, створених у Почаєві в другій половині XVIII- на початку XIX ст., дозволяє розширити перелік ксилографічних естампів авторства Ф.Стрельбицького і розглядати означуваний період, як надзвичайно продуктивний у творчості талановитого українського гравера. Багата графічна спадщина Ф.Стрельбицького заслуговує на окреме мистецтвознавче дослідження.

46: КПЛ ГР 1488. П-46.