4 березня 1577 року татари мали намір узяти в полон доньку князя Костянтина Острозького - Катерину, і отримати за це великий викуп. Сім днів вони тримали замок в облозі. Спаливши 200 сіл, татари відступили.

Перебудова замку набула сучасного вигляду при князях Любомирських в останній третині 18 ст., коли в Дубно почались знамениті контракти. В результаті твердиня набула рис палацового комплексу. Автором головного палацового корпусу був Генрик Іттар, що походив з Мальти, навчався в Римі. Для зведення палацу Іттар використав фундаменти та підвальну частину старого замкового флігеля в північно-східній частині території, надбудувавши ще один поверх. Отже, палац зовнім був триповерховим і виходив вікнами к широким далям болотистої Ікви. Ще й дотепер цокольна частина споруди зберегла могутні склепіння. З внутрішньої сторони палац мав два поверхи, його парадні сходи вели через невеликий пристінний рів.
З побудовою палацу пов"язане ім"я ще одного відомого архітектора - Доменіко Мерліні. Можливо, проект Іттара не цілком вдовільнив Любомирських. І Мерліні знову реконструює палац, його планування, ядром якого став круглий колонний зал з куполом, чудово прикрашений. Тут проводились бали.У великій бальній залі, яка була піднята на півтораповерховувисоту і декорована круглою колонадою, що підтримувала балюстраду навколо відкритого простору верхньої частини приміщення.Гості збирались у банкетній залі, яка як і бальна була декорована високим фризом із зображенням сюжету свята Вакха відомим італійським майстром Доменіко Мерліні. У палаці відбувалися театральні вистави. Деякий час тут ставив свої пєси відомий польський режисер Войцех Богуславський. Головні ролі в них виконувв знаменитий актор Казімеж Овсінський. На знамениті дубенські контракти, які пріснували 20 років, щорічно зїзджалося 30 тис. чол. Ярмарки розпочиналася 7 січня і продовжувалися цілий місяць.

Під час ремонтних робіт в залі були зроблені плоскі перекриття - і колонний зал як такий перестав існувати. Лише маленька ніша в західній стіні великого приміщення на першому поверсі зараз нагадує про колишню розкіш. Збереглись ліпні герби Любомирських та Острозьких на першому поверсі та витончений барельєфний фриз в великому північному приміщенні, колись з"єднаному з колонним залом. По верху його стін безтурботні вакханки з гірляндами виноградної лози кружляють у танку.
Головний в"їзд на територію замку обрамляє величний ренесансний портал з крупних блоків світлого каменю. Це - єдиний фрагмент старого замку Острозьких. що зберіг свій первісний вигляд. Всі інші його частини багато разів перебудовувались.
В кінці 19 ст. зал переробили в домову церкву, а військові події 1914 р. сильно його пошкодили.

Красу цього палацу не знищило перебування тут казарм Радянської Армії. Щоправда в танцювальній залі, що обрамлена під стелею привабливими жіночими скульптурами, однієї скульптури не вистачає. Кажуть, що була вона занадто красивою й сильно відволікала молодих солдат від виконання військового обовьязку. За чиїмось наказом її збили.
У південно-східній частині замка знаходиться інша будівля — палацовий флігель. Свій вигляд він одержав, коли його другий поверх був надбудований на більш древніх стінах одночасно з перебудовою палацу в 80-і рр. XVIII ст.
Останній раз замок реставрували в 30-х рр. ХХ ст. (арх. Новак) замок реставрували поляки, надавши надбрамному корпусу дещо модерновий вигляд. При підготовці до цих робіт у нижньому ярусі корпуса були знайдені фрагменти стін з каменю, можливо XV ст.

Комплекс будівель бернардинського монастиря, складається з двох будинків, що дійшли до нашого часу: суворого монастирського костьолу й складного в плані корпуса чернечих келій. Своєму появленню монастир зобов'язаний князю Янушу Острозькому, котрий, прийнявши католицтво, насаждав латинську віру в краї й не шкодував засобів на будівництво нових монастирів й костьолів. Місце для монастиря, початого у 1620 р., було вибране не без врахування оборонних споруд міста. Монастирські стіни могли взяти на себе у випадку нападу захист північної ділянки перешийка. А висока дзвіниця, ще й сьогодні добре помітна з великих відстаней від міста, служила прекрасним місцем для несення дозорів.

Костел - досить звична шестистопна ранньобарочна базиліка з трьома різновисокими нефами: більш низькими боковими й високим центральним з вікнами. З заходу просторий наритекс, зі сходу - сильно витянутий у плані об"єм п'ятигранної апсиди, рівної по висоті боковим нефах. У місці примикання апсиди до основного об"єму костелу з північної сторони впритул пристроєна висока, квадратна в плані вежа-дзвіниця. Завдяки виразній барочній главі з активними тугими обведеннями й невеликими люкарнами вона оживляє суховаті маси костелу, будучи вдалим художнім акцентом. У 1854 р. царський уряд конфіскував костел, зробив тут православний собор через відмову князя Любомирського побудувати нову церкву замість старої Миколаївської (не збереглася). У наступному році собор, переіменований у Миколаївський, було освячено. Коли ж навесні 1875 р. почалися роботи по перебудові монастиря, серйозній переробці піддали покриття самого храму й дзвіниці. На даху церкви з'явилися п'ять дерев"янних глав, шоста була поміщена над притвором, а барочне завершення дзвіниці замінене чотирьохскатним пірамидальним наметом. Початковий вигляд почасти був повернен костелу в 1930-і рр., однак уже без тієї витонченої барочної деталіровки, що, прикрашаючи храм, робила його образ більш живописним й м'яким.

Двоповерхові чернечі келії, на схід від костьолу, збереглися набагато гірше, втративши майже цілком свою зовнішню й внутрішню своєрідність. Подекуди, щоправда, ще можна побачити древні хрестові своди.

Спасо-Преображенська церква. Сьогодні до неї можна підійти по суші, й навіть важко представити, що в ХІХ ст. вона разом з монастирем розташовувалася на острові. Князі Острозькі, що заснували тут у XV ст. православний монастир, не балували особливо його своєю увагою - усі будівлі були дерева й не відрізнялися благоліпністю. У 1631 р. монастир стає базиліанським й, одержавши додаткові привілеї, а з ними й нові доходи, у 1643 р. будується замість дерев'яної нова кам'яна церква. В інвентарі 1731 року відмічено також наявність на півдні від храму кам"яних келій, "у них вікна в олово оправлені". У 1833 р. церква стає парафіяльною, а в 1839 р. значно перебудована в етилі классицизму. При цьому стіна західного фасаду була увінчана трткутннм фронтоном, під якмм розташовувалася неглибока ніша з полуциркульним верхом. Поле ніші розділене на дві частини декоративним антаблементом, візуально пітримуваним двома пілястрами з обох сторін головного входу. Зверху притвору була надбудована невисока, квадратна в плані дзвіниця. Незважаючи на перебудови, Спасо-преображенська церква зберегла первісну структуру безстовпного храму. Збережена й відмітна особливість храму -велика апсида, усередині якої під кутом 45 градусів до подовжньої осі храму - дві симметричні напівциркульні в плані ніши-зокседри з массивньши пілонами. Острівне положення храму на самій високій точці пагорба визвало необхідність прибудови трьох контрфорсів, які разом з об"ємами ніш-пілонів створюють на тлі гладких стін своєрідну гру світла й тіні. Повернувши до бернардинського монастиря й пройшовши до центру метрів двісті, опиняємося біля стін Ільїинської церкви. Побудовано вона в 1907 р. на місці дуже древньої дерев'яної. Архітектурна стилістика нового храму цілком укладується в канонічні рамки неоросійського стилю, що офіційно прищеплювався у всіх єпархіях російської імперії. Разом з тим потрібно визнати за Ільїнською церквою важливу містобудівну роль вертикальної доминанти в сілуеті міста. Це ж умови, цілком ймовірно, визначили і незвичну для православних храмів орієнтацію вівтарної частини на південь, чим була забезпечена можливість прибудови головного входу просто з вулиці.

Поблизу північного в"їзда в Дубно на ледь помітному підьомі рельєфу розташувалися П-подібні в плані будівлі бувшого монастиря кармеліток . До початку будівництва тут не було в"їзду в місто, однак північний край місьоїтериторії вимагав зміцнення від можливого нападу. Таким зміцненням став кармелітський монастир. Створювався комплекс протягом тривалого часу. Спочатку на кошти Настасьї Чарнецької збудували костел (1630), а корпус келій прибудували до костелу у 1686 р., на пожертвування місцевої княжни Теофілії Любомирської. Перебудови в XIX і XX ст. сильно змінили вигляд монастирського костелу. Зникли розкішний барочний фронтон і майже вся архітектурне деталювання на південному фасаді, були закладені деякі вікна, замінене покриття. І тільки план чотиристовпної будівлі з трьома короткими нефами і прямокутною апсидою чітко характеризує її первісне призначення. Краще дійшли до нас двоповерхові чернечі келії зі сходу, що творять з південним фасадом костелу єдиний фронт. По ньому на усю висоту будинок закрито дуже вдалою аркадою. Вісь головного входу в келії підкреслена двократним збільшенням прольоту серединної арки, сам вхід прикрашено ліпним порталом. Напроти келій - цегляні ворота.

Ще одна стара міська споруда - синагога. Ця масивна будівля датується 16 ст. Та її теперішній вигляд - результат багатьох перебудов та ремонтів, в тому числі і після першої світової війни, коли споруда залишилася повністю без даху.

У західній частині Дубно, де колись був єдиний "сухий" доступ до міста, князь К. Острозький наприкінці XV - початку XVI ст. зводить могутню надбрамну вежу - Луцьку. Ця споруда була головним опорним пунктом на західному оборонному кордоні міста, у нього входили також високий земляний вал й глибокий рів, через який до брами вів міст. За своїм об"ємному вирішенню Луцька брама дуже близька до острозьких пам'ятників - як Луцької, так й Татарської. Однак на відміну від своіх "родичок" її вигляд постраждав не стільки від часу, скільки від перебудови в 1785 р., коли були закладені арки проїзду, розтесані бійниці, а на трьох ярусах влаштовані звичайні приміщення. Через ці бесцеремонні трансформації могутня споруда перетворилась у маловиразну будівлю, що відрізняється від інших тільки хіба що неймовірно товстими (до 2-х м) стінами й незвичною формою плану з овальним розширенням західної частини.

Приблизно тоді ж почалася розкопка земляного валу, упритул підходившого до вежі по обидва боки (тут істотна відмінність від острозьких укріплень). Дорога, що веде в місто, була влаштована уздовж південної стіни вежі. У вже перебудованій вежі проводилися таємні засідання дубенськой масонської ложі.